Школа стає справжнім осередком культури лише тоді,

коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини,

культ людини, культ книги, культ рідного слова…

                                        В. Сухомлинський

            Перша письмова згадка про існування школи у с. Накваша припадає на середину ХІХ століття.

            У Державному архіві м. Львова збереглися документи, датовані 1859 роком, у яких вперше згадується про заснування у цьому ж році у с. Накваша парафіяльної школи з українською мовою викладання. Обов'язки вчителя у ній виконував місцевий дяк. Тільки у 1875 р. шкільна окружна Рада в Золочеві об'явила конкурс на посаду штатного шкільного вчителя у Накваші з відповідною платою - сто ринських злотих. Із документу цього ж року довідуємося, що школа називається загальнонародною, трикласною, з одним вчителем, якого презентував настоятель отців - домініканців у Підкамені. У школу ходили діти із сусідніх сіл: Тетильківці, Микити, Лукаші.

            Важлива подія для Наквашанської школи відбулася 23 червня 1879 р. Саме тоді, під час канонічного огляду парохій Наквашу відвідав Львівський митрополит Йосиф. Цікавлячись релігійно-культурним та освітнім життям громади, митрополит зробив візит до школи. Учні урочисто зустріли його, зробили виставку власних робіт: возиків, санок, борін, плужків, ступ, жорен, драбинок... Після цього митрополит побував на уроках, де розпитував учнів старших класів про географію Брідського повіту та магнетизму. У молодших класах перевірив читання і граматику. Виявивши у дітей гарні знання, оголосив подяку вчителю Пилипу Сондовому. Головним завданням вчителя тоді було: навчити дітей читати, писати і рахувати.

            Станом на 1888р. у Наквашанській школі навчалося 89 хлопців і 73 дівчини. Школа мала також невеличке своє майно, яке складалося з нового мурованого дому, зведеного у 1887р., з усіма необхідними для навчання обладнаннями, а також городу площею 400 кв. сажнів.

            Така мала кількість учнів у школі свідчить, що польська адміністрація на місцях не дуже була зацікавлена в розвитку освіти на українських землях. До початку 90-их років у школі вивчали тільки латинський (польський) алфавіт з українською вимовою, а в 90-их роках минулого століття поступово вводиться слов'янський алфавіт (кирилиця).

            Громадсько-культурне життя у Накваші особливо активізується з приходом у парафію у 1875р. священника Олександра Глібовицького.

            В одному із дописів до Львівської газети «Батьківщина» читаємо :

«. . . о. О. Глібовицький своєю невтомною працею в протягу 10-ти літ змінив село не до впізнання ...

            Саме з його ініціативи у 1885р. засновується читальня товариства «Просвіта». Урочисте відкриття читальні відбулося 3 травня - в день престольного свята. Незважаючи на погану погоду, на урочистості прибула велика кількість гостей із навколишніх сіл. У супроводі всечесних отців із сіл Попівці, Гаїв-Старобрідських, Черниці, Суховолі відбулася соборна служба Божа. ..»

            Окрім отця Олександра Глібовицького велику роль у заснуванні читальні відіграли вчитель Василь Чередарчук та селяни-господарі: Йосафат Микитюк, Степан Гетьман, Йосиф Гетьман, Лука Щиp6a, Тадей Микитюк, Антін Крупницький, Йосафат і Василь Герасиміви, Філька і Серафима Якимовичі, Степан Чаплій і Гриць Бутринський.

            Ця читальня знаходилася, де колишня садиба Чаплія М. Т. (у центрі села).

3аснування цієї читальні у селі сприяло значному пробудженню національної свідомості не тільки у Накваші, але й у сусідніх селах. Учасники читальні влаштовували різні вечори, ставили вистави, концерти.

            Чималу просвітницьку роботу у селі пізніше  продовжував зять отця О. Глібовицького - Йосип Застирець (1873-1943 рр.), він же відомий український діяч, письменник, філософ та священник. Ще у 1901 р. у львівській газеті «Діло» опублікував нарис «село Накваша», що на довгий час залишилося єдиною узагальненою працею з історії села, просвіти.

Значну допомогу надавав тодішній школі, забезпечував україномовними книжками, більш ширше залучав вчителів до просвітницької роботи у селі. Він видав перший часопис українською мовою під назвою «Рада», це було його єдине видання рідною мовою. Саме із статей, спогадів видатного діяча ми сьогодні можемо почерпнути багатий матеріал з історії культури нашого краю, дізнаємося про нелегкі часи розвитку освіти і взагалі просвітницької роботи на Брідщині та у нашому селі.

            Тісні зв'язки громадського діяча Й. Застирця із видатними людьми - Б. Лепким, який був частим гостем у нього, О. Кобилянською, І. Франком, Ганною Барвінок - дружиною П. Куліша, Ю. Федьковичем та родиною Я. Головацького (с. Чепелі), дали міцні паростки для пробудження національної свідомості жителів села. 3 його ініціативи працювала недільна школа, де навчали дітей релігії, у читальні було багато книжок українською мовою. Практично до кінця ХІХ ст. с. Накваша було одним із найсвідоміших в національному та культурному відношенні серед сусідніх громад.

            У кінці ХІХ ст. в Галичині відбувся розкол між народовцями і старорусинами і це негативно й позначилось й на галицьких громадах, у тому числі і в нашому селі.

Документи твердять, що у селі почали загострюватися стосунки між членами двох громадсько-культурних течій: народовцями, які гуртувалися навколо читальні товариства «Просвіта» і москвофілами, виразником ідей, яких була читальня товариства імені М.Качковського, яка одержувала чималу підтримку з-за російського кордону. Ці ідеї москвофілів на даний час були популярні на всій Брідщині, а особливо на Підкамінщині. Читальня ця у нашому селі знаходилася у старій хаті на Камінцях. До першої світової війни, як свідчать документи, вона нараховувала 130 членів, але невдовзі припинила

свою діяльність.

           У цей час в селі всього проживало 1486 жителів, з яких 1125 складали українці, 343 — поляки, 18 — жиди. Не мінявся такий демографічний і кількісний склад населення аж до початку першої світової війни.

           3а роки Першої світової війни село опинилося у центрі бойових дій, було дуже зруйноване. Навчання у школі перерване війною.

           Після війни невдовзі навчання у школі відновилося. Діти навчались у довгому приміщенні, яке знаходилось на «вигоні», по місцевому — на «Чвороку», 70 м. від дороги. Дітей школі не було багато, бо війна принесла багато руйнувань 1 деякі жителі не мали змоги зразу вернутись у село. Навчання велося українською мовою до 1924р. Тоді школа мала свою печатку.

3 1924 року проводилася насильна полонізація, яка починається із школи. Згідно наказу тодішнього міністра освіти у тих місцевостях, де проживають польські колоністи, повинні відкриватися утрактивістичні (двомовні) школи.

           У 30-х. роках вчителями призначено Вождило В’ячеслава і його дружину Релю (за національністю - поляки). На цей час працювала ще одна вчителька Марія (до речі прізвище не вдалося уточнити), вона вчила дітей української мови.

           Учні вчились у 3 класних кімнатах, де стояли крісла, лавки, а також рахівниці, на яких вчили рахувати. Вивчали польську, німецьку мови, природу, математику (рахунки), історію, географію. Навчання велося польською мовою з дворазовим вивченням протягом тижня «язика» руского (української мови).

           Із 1937 року у чотирьохкласній школі з першого класу велося вивчення української та польської мов.

           Буревії Другої світової війни не оминули  нашого села. Неподалік проходила лінія фронту, все було зруйноване, навчання перерване, а із 1944 року почала відновлювати свою роботу початкова : школа. Навчання велося українською мовою. У цей час вчителями працювали подружжя Коваль Анна та ії чоловік (він же директор школи).

У 1945-1946 рр. відкрито 5 класів, а згодом, у післявоєнні роки школа стала семирічною. У клacax навчались діти різного віку. Приміщення школи було тісне для навчання дітей, вчились у 2 зміни: із 7 год. до 12год. та із 12 год. до 4 год. Школа мала вигляд такий: довге приміщення, по обидві сторони по 2 класні кімнати, посередині вузький коридор і кімната, де жив директор із дружиною. Працював робітник, який носив воду, палив, слідкував за порядком у школі і на подвір'ї. Діти з дому приносили бідненькі харчі, щоб поїсти.

          У 1952 році учні перейшли навчатись із старої школи у муроване приміщення на Плебанії ( приміщення біля церкви, яке вважалася колись церковним приміщенням).

          У 1959 році школа стала восьмирічною. Директор школи був призначений Захаров Йосип Павлович. Він, і його дружина, Ганна Іванівна були направлені із східних областей України. 3аступником директора був Гордієнко Микола Онисимович.

          На той час із східних областей України у школі працювали такі вчителі: Світлик Іванна Семенівна - вчитель математики, Васильківська Діана Степанівна - вчитель англійської мови і співів (водночас читала уроки англійської мови у Підкамені), Борщевська Євдокія Яківна - вчитель хімії, біології, Тищук Олександр Томович - вчитель географії, історії. На той час педагогічний колектив нараховував 14 чоловік.

          Учні із с. Микити, Тетильківці, Лукаші ходили у Наквашанську школу з 5 класу. У цих селах добре була налагоджена робота початкових шкіл. У с. Тетильківці - багаторічною плідною працею відзначилася Бутринська Лукія Карлівна. Приміщення цієї школи кам'яне, добре пристосоване до навчання. У с. Микити вчителями працювали: Мацишин Ганна Іванівна, Кметь Франко Гаврилович, сестри Анна і Марія Тищуки, Кондратюк (Дячук) Ганна Петрівна. У с. Лукаші працював на посаді директора випускник Бродівського педучилища — Березюк Ярослав Семенович. Педагогічний колектив щорічно поповнювався випускниками - вчителями із Бродівського, Дубнівського педучилища, Львівського держуніверситету ім. І. Я. Франка, Тернопільського та Луцького педінститутів.

Кількість учнів у класах постійно збільшувалась і у педагогічні колективи вливались все нові і нові вчителі. Це — Елькснін Віра Степанівна, Кметь Ганна Григорівна і Кметь Мирослав Гаврилович, Демид Марія Григорівна, Пастух Остап і Пастух Ганна, Сервило Віра Петрівна, Федун Марія Василівна, Музика Люба Олексіївна, Сервило Марія Олексіївна, Мельник Марія Миколаївна, Адамчук Михайло Володимирович, Кнут Михайло Дмитрович, Кнут Катерина Іванівна та інші.

         Учні села Накваша, після закінчення сільської восьмирічки продовжували здобувати освіту у Підкамінській школі, а інші навчалися у середніх - спеціальних закладах, та здобували вищу освіту.

У 1968 році було розпочато нове будівництво школи, яке розраховане на 192 посадочних місця. Наступного, 1969 року, школа гостинно відкрила свої двері. Директором  новозбудованої восьмирічної школи було призначено Кнута Михайла Дмитровича, 1924 рік народження, уродженця Чернігівської області, Менського району. Викладав у школі російську мову і літературу, працював на посаді директора з 1968 р. по 1974 н. р. Завучем по навчально-виховній роботі працював Адамчук Михайло Володимирович, вчитель географії.1974-1975 н. р. директор школи Зьомбра Степан Петрович, 1945 р. народження, уродженець с. Микити, вчитель математики.

          Заступником директора з навчально-виховної роботи призначено Мищук Ганну Миколаївну, 1946 р. народження село Пониковиця Бродівського району, вчитель української мови та літератури.

Із 1975 р. по 1982 н. р. на посаді директора перебував Салюк Володимир Іванович, 1934 р. народження, уродженець с. Батьків Бродівського району. Завучем працювала Мищук Ганна Миколаївна, заступником виховної роботи Герасимчук Галина Іванівна, 1950 р. с. Черниця.

          Кількість учнів у класах зростала, у школі працювало чотири групи продовженого дня. Діти забезпечувались одноразовим гарячим харчуванням. У 1978 р. Наквашанська восьмирічна школа була реорганізована у середню. У ній навчалися учні із сіл: Попівці, Дудин, Нем'яч, Тетильківці, Лукаші, Микити, Черниця, х.Бендас, х. Мірецьки. Доїзд дітей спочатку здійснювався спеціальним обладнаним транспортом, а пізніше автобусом колгоспу, 15 лютого 2006 року школа отримала перший в Бродівському районі новий шкільний автобус "Еталон", кількістю 33 посадочних місця, який підвозить дітей й донині.

        Першими випускниками середньої школи стало 28 учнів, із них здобули вищу освіту 7 учнів.

        При школі було організовано навчання заочної та вечірньої школи, у якій здобувала середню освіту сільська молодь. У 9-10 класах навчалось по 15, 16 учнів. Цю школу очолювала вчитель біології Борщевська Євдокія Яківна.

         3 1982 р. по 2005 р. директором школи працювала Мищук Ганна Миколаївна, уродженка с. Косарщина, 1946 року народження, вчитель української мови та літератури, заступником директора з навчально-виховної роботи

         Чиж Ольга Іванівна, 1955 р. народження, с. Суховоля, вчитель математики, заступником директора з виховної роботи Бутинська Ярослава Степанівна, 1948 р. народження, вчитель російської мови і літератури. Із 1991 року на посаді заступника директора з виховної роботи працює Кнут Марія Броніславівна, 1964 р. народження, с. Накваша, вчитель зарубіжної літератури, випускниця 1981 року Наквашанської середньої школи.

         3 2005 н. р. школу очолює Нагірняк Григорій Євгенович, 1970 р. народження, с. Тетильківці, вчитель праці і фізики, випускник 1987 року Наквашанської середньої школи.

         З 2012 року на посаді заступника з навчально-виховної роботи займає Дерев'янко Марія Петрівна, 1982 року народження, с.Лукаші, вчитель української мови та літератури, випускиця 1999 року Наквашанської середньої школи.

         Із часу заснування середньої школи середню освіту здобуло 1270 учнів. Нагороджено золотими і срібними медалями 80 учні. Із них - золотими «За високі досягнення у навчанні» - 57 учнів; срібними  «За досягнення у навчанні» - 23 учні (таблиця додається).

         Вони працюють у різних галузях народного господарства, медицини, освіти.

        У нашій школі працюють вчителями 18 випускників цієї ж школи.

        Гордістю школи стали випускники, що з відзначились у різних галузях наук. Серед них: 

• Шаповал Йосип Михайлович — кандидат хімічних наук, доцент кафедри органічної хімії Львівського Політехнічного університету;
• Щирба Юрій Петрович — Московська академія бронетанкових  військ ім. Малиновського, полковник, зам. командира зєднання, викладач Тернопільського медичного університету;
• Адамчук Михайло Володимирович — кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Львівського аграрного університету.
• Онищук Ярослав Іванович - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Львівського університету ім. І. Я. Франка.
• Галицька Руслана Романівна - кандидат філологічних наук, викладач української мови і літератури Бродівського фахового педагогічного коледжу ім. М. Шашкевича.
•  Ситник Йосип Степанович - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Львівської політехніки.

            На даний час у школі навчається 146 учнів, працює 25 вчителів, 1 бібліотекар. Із них: 4 вчителі мають звання "Старший вчитель", «Вищу кваліфікаційну категорію» мають 13 вчителів, «І кваліфікаційну категорію» - 5 вчителів, «ІІ кваліфікаційну категорію» - 6 вчителі, «кваліфікаційну категорію «спеціаліст» - 1 вчитель.

            Творчий педколектив, незважаючи на нелегкі будні сільського вчителя, економічні негаразди сьогодення вміють створювати свято у душах своїх вихованців, їхніх батьків, відроджують національні традиції, людські духовні цінності, сіють добре, розумне, вічне.